Свято Букварика

Учитель:   Все із доброго чи злого –         

                    Починається з малого.

                    Листя виросте з листочка,

                    З нитки витчеться сорочка.

                   Хліб – з маленької зернини,

                   Дощ – із чистої краплини.

А уміння і знання

             Розпочнуться з Букваря.

Учень:        Сонце дивиться на нас,

Заливає ясний клас,

Промінь кидає ласкавий

І на книги, і на лави.

Любі гості, мами й тата,

Добре, що прийшли до нас.

Тож Букварикове свято

Ми готові розпочать.

♫ Заходять учні 1 класу, а разом з ними Кіт Базиліо та Буратіно.

Учитель:  А це хто потрапив до нашого класу?

Кіт Б.:        Я мудрий, вчений, гарний кіт.

Всім від Базиліо привіт!

Усюди вже я побував,

Нарешті і до вас попав.

Я радий, що сюди забрів,

Ще й Буратіно тут зустрів.

А може є тут серед вас

Маленькі ледарі якраз?

Я дужу-дуже їх люблю

І лінуватися навчу.

Мур-няв! Ви будете учитись?

Чи може все ж таки лінитись?

Учні:           Учитись!

Кіт Б.:         Навіщо вам учитись?

Писать, читать, трудитись?

Хіба не краще гратись,

Сміятись і кататись,

Уранці не вмиватись

І навіть не вітатись?

Учні:           Не хочемо лінитися,

                     Ми будемо учитися!

Кіт Б.:         Які нечемні діти в вас,

Я краще піду в 2 клас.

Здається, хтось сюди іде.

Не заховаєшся ніде.          Сідає, прикидається сліпим.

Лисиця:     В лісі я живу із роду,

Маю дуже гарну вроду.

Не збагну лише ніяк,

Чом мене не люблять так?

Я ж усім вам як сестриця,

А зовуть мене Лисиця.

До курей я не байдужа,

Бо люблю їх дуже-дуже.

Ви не вірте, що руда

Хитра, підла та лиха.

Я ж усім вам як сестриця,

А зовуть мене……. Лисиця!

Кіт Б.:         Подайте бідному сліпому,

Глухому і німому (ой)

Коту Базиліо!

Лисиця:     Привіт, Базиліо, привіт!

Який нечемний, впертий кіт.

Тебе одразу упізнала.

О, в мене є шматочок сала.

Кіт Б.:         Мур-няв

Лисиця:      Нарешті ти мене впізнав.

Кіт Б.:          Привіт, Алісо, що хотіла?

                     Чи так тиняєшся без діла?

Лисиця:      Та вже не буду я брехати,

                      З тобою хочу працювати.  

Кіт Б. :        Коли ж то так, то підкажи,

Дітей дурить допоможи.

Вони бажають всі учитись,

А я кажу: «Давай лінитись!»

Ну що, второпала, кума?

Лисиця:     У мене слушна є порада.

                     Нам Букваря забрати варто.

                     Без Букваря ніхто, ніяк

                     Не зможе вчитися. Ось так!

Буквар тримає Буратіно,

Підкупимо його грошима.

Ах, гарненький, розумненький, Буратіно, ми з котом Базиліо вирішили, як і діти, не лінитися, а вчитися. Без Букваря нас не приймуть до школи. Віддай нам свій букварик.

Буратіно:    Я не можу. Я теж хочу вчитися. Мене тато Карло відправив до школи і продав свою останню куртку, щоб купити мені буквар.

Лисиця:   Ах, гарненький, розумненький, Буратіно, подивись. Ми маємо 5 золотих. Це ж величезні гроші. Продай нам Букварика.

Буратіно:  Продати?

Кіт: Продати, продати!

Буратіно: Забирайте! Та куди ж ви? Ви ж хотіли вчитися?

Лисиця: Ах, гарненький, розумненький, Буратіно, ми хотіли, щоб діти в цій школі ніколи не вчилися.

Буратіно:  Що ж я наробив? Хто допоможе? Хіба тільки Фея з чарівною паличкою.

Фея:         Добрий день! Я чула голос.

                  Мене кликали сюди?

А бешкетнику, це ти.

Скрізь устиг накоїть лиха.

Що ж тепер сиди вже тихо.

Відшукати Букваря

Радо допоможу я.

Першачки, давай за діло.

Разом впораємся вміло!

Я підготувала для вас випробування. Впораєтеся – і моя чарівна паличка зможе повернути на свято Букварик. Отже, ви повинні зібрати всі речі, які необхідні учням у навчанні.

Він великий, світлий, чистий,

Сяють вікна променисто,

Парти у рядок стоять,

Діти вчаться тут читать.

Хто вгадав вже тут із вас?

Ну, звичайно, що це…….Клас!

Учень:  Мені здається

               Все в цьому класі, як завжди:

Учнівські парти і стільці,

Учитель з крейдою в руці…

Але я запевняю вас –

Це найдивніший в школі клас!

Сьогодні, завтра, раз у раз,

Коли заходжу я в цей клас,

То йду не просто на урок –

Роблю я свій наступний крок

У світ, де звуки чарівні –

І ти свій знань багаж бери!

Фея:  Наступна загадка: «Заходять у неї сліпими, а виходять зрячими». Що це?      Школа.

Учень:  Наче вулик наша школа,

Вся вона гуде, як рій.

І здається, що довкола

Розквітають квіти мрій.

Бігають, сміються діти,

Та як дзвоник продзвенить,

Стане тихо, ніби в квіти,

Поховались бджоли вмить.

Фея:  А що це?

Новий дім в руці несу.

Двері дома на замку.

А живуть у домі цім

Книжка, ручка, олівці.             Портфель.

Учень:  Портфель мій друг і помічник,

Я до портфеля дуже звик.

І він без мене ні на крок:

Іде зі мною на урок.

Портфель для мене залюбки

І ручку носить, і книжки.

Його я дуже бережу,

Хоч добре сніжної пори

На ньому з’їхати з гори.

Фея: А ось яка історія трапилась із Миколкою перед 1 вересням

Перший раз малий Микола

Став збиратися до школи.

Олівця поклав у сумку,

Книгу, ручку, зошит, гумку,

М’яч, перо, граблі, подушку,

На обід смачну ватрушку,

Двох ведмедиків, лопату,

Білочку руду хвостату,

Лук, і стріли, і рушницю,

Ще й пухкеньку паляницю,

Ще й стільця, стола, і парту,

Ще й географічну карту,

Трактора, машинку й мило…

Вже й на дворі звечоріло.

Сів Миколка, дума думку

-         Чи я все поклав у сумку.

Оголошуються змагання «Хто перший збере портфель до школи».

Підведення підсумків, нагородження переможця.

Наступні загадки:

                 А в оцій чудовій скриньці

Відшукаєш ти завжди

Ручку, гумку та лінійку,

Кольорові олівці.                 Пенал.

Із собой її ношу,

Не ламаю, а пишу.

Дуже добра штучка

Самописна….. ручка.

Довгі палички кругленькі,

Сині, жовті, червоненькі,

На папері походили,

Кольори свої лишили.    Кольорові олівці.

Не сорочка, а зшитий,

Не кущ, а з листочками?    Зошит.

Чорні, криві, від роду німі,

А стануть у ряд – враз заговорять.  Букви.

Учень:   Я читаю у дворі

Гарні букви в букварі.

Ця хвостата, ця вухата,

Чи то птиці, чи звірята?

               А писати?  Недавно дуже дивно

Здавалося мені:

- І як писати рівно

Ці літери складні?

І навіть з паличками

Я впоратись не міг.

Криві та з карлючками,

Ну, просто, як на сміх.

А далі знов рядочок,

Мов бублик, кругле «о»,

Мені і серед ночі

З’являлося воно.

Пишу – виходить криво,

Наступне пада вбік.

А потім я на диво

Писав, писав – і звик!

Старалась я не марно –

Кривуль ніде нема.

І ручка пише гарно,

Виписує сама.

І літеру, і кому

Я можу написать,

Проте всі знають вдома,

Як важко починать!

З’являється Алфавіт:

                Коли хочеш ти читати,

То мене повинен знати.

А коли мене не знаєш,

Ти книжок не прочитаєш. Хто я?         Алфавіт.

Я прийшов прийняти звіт.

               Бо я хлопчик алфавіт.

Важко б вам було без мене,

А життя б було буденне.

Покажіть, кажу я вам,

Мій портрет своїм батькам.

Учні презентують батькам свої алфавіти.

Фея: Ми вже майже звільнили наш Букварик. Ще декілька загадок і все.

          Дуже я потрібна всім –

          І дорослим, і малим.

          Всіх я розуму навчу,

          А  сама завжди мовчу.          Книга.

А ви вмієте читати? А хто з вас найкращий читач?

Учень:     Хмарка в небі, а по лузі –

По травичці тінь пливе.

Ляльки вчать уважно букви:

«А, бе, ве.., а, бе, ве»

Вітре, нам не заважай

І сторінки не гортай!

Ти і слів не розбереш,

Тільки нас усіх зіб’єш.

Підійшло кача поважно,

Подивилося – кря-кря.

І давай щипать відважно

Корінець у Букваря.

Ти, кача, не заважай,

Ляльок з толку не збивай,

Не кря-кря читай. А як?

«А, бе, ве..» - ось як!

Ось коза стучить копитцем.

Хто гукав сюди тебе?

А коза: - Я хочу вчиться,

Бе-бе-бе, бе-бе-бе!

Ти коза не заважай,

Ляльок з толку не збивай.

Не бе-бе читай. А як?

«А, бе, ве..» - ось так!

Фея: Ось ми і дісталися останньої загадки.

               

                 Цю найпершу в школі книжку

                 Знає будь-який школяр.

                 До усіх книжок доріжку

                 Прокладає нам …..        БУКВАР

Давайте його покличемо, а чарівна паличка нам допоможе:

- Букварику!

Букварик: Мої дорогі маленькі друзі! Буквар – це маленька часточка тих великих знань, які дасть вам школа. Я мандруватиму далі, і ніякі коти Базиліо мене не зупинять, а замість себе я залишаю інші підручники, з якими ви неодмінно потоваришуєте. Отже, знайомтесь.

                  Це – Читанка, книга мудра і цікава. Вона знає безліч історій, казок, оповідань. До того ж, вона буде допомагати вам навчатися гарно читати і думати.

                 А ось це – Українська мова. Ця книжка допоможе вам стати освіченими. Але пам’ятайте, жоден підручник буде безсилий, якщо вам самим не захочеться стати розумними людьми. А мені час прощатися.

Учень:        Добрий Букварику, мудрая книжко,

Хочеться навіть поплакати трішки.

Жаль розлучатися, хоча і треба,

Ми не забудем ніколи про тебе.

Спасибі тобі за добру науку,

За паличку першу, і першу букву,

За перше слово, сповнене ласки,

За дуже цікаві і радісні казки.

Фея:  Ми зібрали з вами усі шкільні речі. А хто з учнів помітив, чого ми не поклали у портфель?

                                          Поряд з книжками лежу,

                                          Як навчаєшся скажу.             Щоденник.

Першокласники не мали щоденників. Змахну чарівною паличкою – і кожному першокласнику –  новесенький щоденник. Збирайте в ньому гарні оцінки, і пам’ятайте про нашу зустріч.

Ну ось, портфель зібрано. Мабуть у 2 класі не буде часу і на іграшки?

Учень
 Я букварика вивчаю,
Не до іграшок мені,
Їх у кошик позбираю,
Подарую дітворі.
Посуд гарний я залишу,
(Хай ще трохи постоїть),
Не віддам я зайця Гришу,
Бо зі мною в ліжку спить.
Ведмежатко забруднилось,
Ляльку шкода віддавать...
Ще малеча не навчилась
Про ведмедя й ляльку дбать.
Паротяг подарувати...
В нього колеса нема,
І, до речі, я погратись
Ним ще можу і сама.
Я букварика вивчаю,
Не до іграшок мені,
Ні, ще трішечки пограюсь –
Й подарую дітворі.

Закінчення свята:

А хто з вас знає, діти,
Чи скоро буде літо?
Бурчить ведмідь в барлозі:
— Вже їде десь на возі! —
Їжак на те ведмедю:
— Ні, на велосипеді! —
Кричать зайці вухаті:
— Скоріш на самокаті! —
Присвиснув дрізд: — Та що там!
На літаку з пілотом!
— Брехня! — дерчить сорока.—
У мене гостре око!
Торік я літо в маї
Побачила в трамваї!
— А от і ні! Бо звикло
Воно до мотоцикла!
— Але ж приїде нині
На легковій машині!
— Ні, в літа є коляска!
— Коляска? То вже казка!
Воно прилине скоро
На човнику з мотором!

А літо йшло пішечки,
Воно вже недалечко.
 вкрились луки цвітом,
Вітаючися з літом!

Діти під музику залишають зал